Уявіть якби Марсель Пруст чи Лев Толстой мали Твіттер і були обмежені 140 символами. Що може створити митець, якщо він працює в умовах обмеження - чи то 140 символів для письменника-романіста чи кулькова ручка та папірець А4 для художника. Чи такі малі форми можуть стати окремим твором чи є ескізом для майбутнього шедевру? Певно, будь-яка відповідь може бути правильною. Однак, кожного разу технічне обмеження є викликом для творчості.

«Постаті на білому» є варіаціями на тему однієї дуже короткої сцени з фільму Олександра Довженко «Щорс» –  червоноармійці, наступаючи на поки що невидимого ворога, перетинають величезне засніжене поле. Біле поле стає у показаних роботах образом перехідного періоду без прогнозу щодо завершення. Переходу як способу жити. Узвичаєної непевності. Нормалізованої нестабільності.

Серия работ «Призраки Ливадии» Владимира Гулича это ироничная поп-арт проекция крымских образов и впечатлений запорожского художника, «закрывающая» географию поп-арта в Украине с юго-востока. Подобно группе Поп-Транс (Саллер, Харабарук), использующей брендовые образы западной Украины, Гулич «играет» с курортной спецификой Крыма.

«Внутри» - это пристанище всего того, что на самом деле лишено места. Сгустки сохранившегося в памяти, прошедшие через мясорубку реального-своего и реального-чужого, воображаемого-своего и воображаемого-чужого, и начавшие в итоге жить своей собственной отдельной жизнью.

Виставка – алаверди*, виставка-не-протиставлення

Виставка-алаверди - це виставка, яка є продовженням розмови і дискурсу Мистецтво-Країна-Історія-Автор, який хвилею прокотився по мистецьких інституціях під час святкування ювілейної дати незалежності України. Серед наймасштабніших акцій була виставка «Незалежні» у Мистецькому Арсеналі, в також виставки в Українському Домі та Інституті проблем сучасного мистецтва. Ця виставка не-протиставлення, вона не ставить за мету зробити щось протилежне, а декларує продовження осмислення теми. Таким чином, ми констатуємо, що ювілейні виставки торкнулися матеріально-політичних аспектів незалежності держави, але, насправді, лише її умовного змісту, обумовленого урочистими датами. Ми пропонуємо наступну репліку у діалозі – залежність самого суб’єкту держави і візуалізатора нашого колективного підсвідомого – художника-творця.

Проект “Техногенезис” працює із стереотипами минулого, космос як найбільше технологічне досягнення ХХ століття, десант новонароджених з космосу, ілюмінатори, скафандри, космічні апарати, трубки для подачі повітря, електронні табло, ні картина не настільки футуристична, а більш земна, - немовлята в кувезах. Кувез (інкубатор) - стіл для первинної реанімації новонароджених в пологовому відділенні... Ця тема має особливу драматургію. Кувези різних моделей і немовлята в них між трубками і дихальними апаратами. Це місце, де можна гостро відчути межу між життям і смертю.

УРБАНИСТИЧЕСКИЙ ПРОЕКТ ВИТЫ БУЙВИД

Проект ориентирован, прежде всего, на горожан. Даже более того – жителей мегаполисов. Потому что проблема, к которой решил обратиться автор, скорее  типична для центральных улиц мировых столиц, и уже  не так остро затрагивает «спальные» районы и периферию. Сама по себе проблема эта тривиальна - одиночество.

Кладовка, как своеобразный символ накопления оперативного и стратегического запаса: материала, состояний, мыслей, отложенных на потом для до-осмысления и доработки. Это не итог определённого периода творческой жизни художников Корниенко и Пикуля в их мастерской, предоставленной им Карась Галереей на Андреевском спуске, продлившийся около 2 лет, а выставка-благодарность этому времени.

Коли практики просторових маніпуляцій, притаманні авангардному мистецтву, заради демаркації кордонів між життям та мистецтвом дійшли кінця – адже зараз стало практично неможливо чітко відрізнити одне від іншого, іншими словами, «розмивання мистецтва і життя» (А. Капроу) перетворило структуру життя/мистецтво на суцільну сіру зону – межа між ними може бути знайдена у часі.

Проект «Серебро» – не первое обращение художника к полароидной фотографии. На этот раз предмет живописного исследования Александра – засвеченные некачественные снимки, в которых свет размывает границы и очертания, создавая зыбкое отражение реальности.

Портрет у доробку Олексія Аполлонова завжди займав особливе місце. З одного боку, він явно поступався місцем “метафізичному пейзажу”, чудові зразки якого автор створює упродовж років. З іншого боку, він збивався на манівці таких дивних, та лише на перший погляд, проектів, як серія “Інфант” (до якої ще матимемо нагоду повернутися), та й тло цих його пейзажів зазвичай кишіло людськими персонажами, надто жвавими, аби їх можна було зігнорувати, надто ірраціональними, аби їх можна було класифікувати.

«Тотем» – це творча група, яка створена у 1996 році. В залежності від вільного часу і настрою до її складу входить від 10 до 50 людей віком від 16 до 61 років. Учасники знімають фільми або знімаються у фільмах своїх друзів. Основний формат – відео-арт, короткий метр, рідке телебачення.

Проект херсонского художника Вячевлава Машницкого почти политического толка. Вячевлава всерьез заинтересовала тема приватной жизни политических лидеров. Она, по мнению автора, имеет прямую связь с тем, насколько лояльными бывают политические решения и как затем возникают крепкие дружеские связи между странами.

Прислухайтесь уважно, і ви отримаєте відповідь, яку принесе вам м’який літній легіт з передмість. Станьте частиною ландшафту. Віднайдіть свій простір.

POPTRANS в действии

Закарпатье – уникальный край. Каждого, кто попробует отрицать эту уникальность, ждёт неминуемая расплата – при попытках договориться о встрече, продираясь через удивительный местный язык и особенности космогонических теорий.